Якийсь трохи відхідняк від дуже активного літа. Навіть занадто місцями. Ну і трохи складно відпочивати буває, коли йдеш на вечірню роботу, тут тебе видзвонюють цигани, щоб запросити на нічну зйомку, після якої о 10 ранку поїздка на офіціний захід за містом, а потім о 17 івент на мандоліні в дуеті з гітаристом. Під вечір наступного дня відкрилося "друге дихання", і я не відчував себе виснаженим, але це не значить, що я таким не був.

***

В цілому все, що я хочу сказати, це про втому. Коли я у нормальному стані, я хоча б допускаю варіант організації якогось концерту. Зараз я навіть варіанту такого не допускаю. У мене є дата у 32джаз у грудні, але там треба просто прийти і пограти, я там не несу адміністративних функцій.

***

Тим, що я довго на емоційному відморозі, я сам дивуюсь. Але було якось, мені наснилося, що наче одна людина з найближчого кола вирішила наскласти на себе руки (хоча в реалі у мене нема враження, наче вона до такого схильна). І частину сна, коли я дізнався про це, я знаходився у розбитому стані, навіть не думав, що такі ситуація може на мене так вплинути. Коли пішов з життя тесть, бо сам так захотів, у мене не було такого розбитого відчуття, хоча стартанула чорнуха — я на все реагував з дуже чорним гумором, що є, мабуть, ознакою прихованого жаху. Дружині все це сильніше розхитало нерви, і щоб її краще зрозуміти, треба було, щоб мені подібна ситуація наснилася. З якоюсь соматизованою емоційною важкістю я прокинувся й сьогодні.

***

Коли почався ковід, я почав компульсивно клепати аранжування, мало не по одному на день. Ця тема виправдала себе, бо допомагає мені себе просувати і т.д. Але зараз щось взагалі на нулі. Є кілька тем, аранжування яких досі в планах. Одну тему роблю досі невеличкими порціями. Пірнати у роботу над аранжуванням, як раніше, я більше не можу, бо втома швидко починає бісити. Раніше я часто бував у чайних закладах, але вони мені набридли. Де кращий чай, туди незручно їхати, а у ± гарних місцях чай часто таке щось.

***

Зате іноді знаходжу що пограти, як то кажуть, "чисто для себе". От учора вирішив швидко зробити шмат ірландської теми для октавної мандоли, тут же записав, і у профільній групі це відео набрало якусь безпрецедентну кількість лайків та репостів. Це підтверджує ідею про те, що треба знаходити передусім те, що подобається самому, а не те, що має сподобатися іншим. Іноді я бачу, як працюють люди, які виносять власний настрій назовні творчим шляхом, і мені є чому у них повчитися.

***

Період літніх терас закінчився, тому робота у тріо з мандоліною поки щт накрилася. За літо ми так і не зустрілися, щоб записати демо. Пару разів домовлялися, але я сам зістрибував, бо були накладки. Шкода, гарна програма, її б рухати. Неймовірно, але факт: минулого року я казав те саме.

Ось і літо куку.

Не знаю, чому я весь час звертаю увагу на сезони і всякі "круглі" періоди. Мабуть, кінець циклу – наче привід підвести якийсь проміжний підсумок та перейти до нового витка циклу, як в індійській ритміці, коли фраза на 64 долі виходить у першу долю, і вона як кульмінація фрази, хоча відноситься вже до наступного циклу.

Я саме з тих, хто наприкінці літа звик розказувати про те, що воно пропало. Єдине море, яке я бачив, як і персонажі мемів, - це море роботи. За старою совковою звичкою багато хто захоче сказати, що добре, що є робота. Звісно, є робота, бо я вмію те, що треба людям. Я останнім часом так знахабнів, що відверто скаженію від споглядання ігор у важливість, коли хтось, хто домовляється про оплату, наче ближчий до бога, виконує найважливішу роботу, тому за ним перше і останнє слово, бо у його руках грошенятки опиняються першими, а це таке типу благословення. Колись раніше я думав: от а що як не буде ніякої музичної роботи, то що, у переході грати?.. Зараз розумію, що це через промитість мозку оточенням, яке дупля не відбивало у тому, що музикант – це професія. Мені це ще довго буде муляти, на жаль.

Якщо підвести загальний підсумок літа – загалом робив, що хотів і вважав за ситуативно потрібне. Звичайно, робота не є нічиєю заповітною мрією, але розподіл задач виявився доволі зручним. Багато роботи з кубинською музикою, якою я велів би кинути займатися і не грати її більше ніколи в житті, але поки є робота, жадібність бере гору. Була купа заміської роботи переважно з кубинською темою. Те, що я підв'язався співати на беках, грає свою роль у повноті звучання, плюс я перестав висаджуватися від ідеї щось співати перед людьми. Це один з плюсів залученості в кубинську тему попри те, що це тупо не моє. 

Їздив багато на новому самокаті, у мене з'явилися нові маршрути.

Їздив у чайні заклади, але щось мене останнім часом туди не дуже тягне, частково через нецікавий чай. У шпаківню на Гідропарку так і не попав, бо там весь час якась така благосна езотерика, що навіть відео з їхніх івентів переглядати моторошно.

Частину літа слухав навчальні лекції по менеджменту муз.проектів – це дуже допоміжна тема, щоб рухати свою діяльність по-новому. Радість від того, які лайфхаки розкривають знаючі люди, суміщається з жахом від уявлення про те, яку дисципліну треба мати, щоб систематично користуватися цими лайфхаками в роботі, скільки на це треба часу, енергії, якої у мене нема, віддачі, до якої я жадібний. Хоча це глухий кут, я вірю в те, що побачити його і показати на нього пальцем – це вже крок. От Вію таке допомагало.

Роботи в тріо з мандоліною я майже не помітив, більшу частину роботи я пропустив через накладки. Я б із задовленням занурився у репертуар, аранжування для мандоліни, бо це така музика, особливо корсиканська, яка витягає з глибин мого єства потяг до європейської мелодичної музики прибережних регіонів, для мене слухати та грати її – наче плескатися у Середземному морі. Це зовсім інше, ніж фламенко, хоча теоретично фламенко – теж прибережна середземноморська тема.

Аранжувань зробив небагато, бо нема коли на них налаштуватись, хоч і уроків було влітку мало. Хоча ті, що зробив – не якісь прохідні, щоб щось запостити, а гарні. Сидіти майже безвилазно у Києві роками і весь час мати наснагу на купу всякої всячини просто ні фі га не ре аль но. Буваю на дачі, але це не моя тема, хоча дружина щосили намагається її облагородити, але це дуже непросто, ще й в умовах різного роду обмежень.

Нарешті згодився міді-процесор, який я останнім часом вважав іграшкою, яку краще продати. Поки що не буду, корисна штука. Треба було зробити певну кількість ексклюзивних треків, і процесор мені дав купу фірмових звуків та можливість прогону міді через макбук.

З цим макбуком теж така тема – придбав узимку, але не дуже активно користувався. Тепер почав користуватися активніше, побачивши картинку на відеоконференціях. Макбуківська селфі-камера крута. Паралельно роздумую над підняттям якості відео на ютьюбі. Дійшов висновку, що поігрульки зі смартфоном – це все зручно і наче працює, але по-нормальному треба норм фотоапарат, бо треба зважати на стандарти якості картинки, а не гратися у наймузичніше домашнє відео. За майже 4 роки і 100+ відео можна було б хоча б до 10к підписників дотягнути, але з такою якістю відео це все дууже розтягується. Тому треба підходити до справи інакше, але це потребує іноді більше ресурсу, ніж я на сьогодні маю. Але є надія, що більше порядку колись таки буде.